…і як було “вкрадено” нову породу.
Лікой: порода чи вдало “упакована” мутація?
Історія лікоїв в реальності виглядає дещо менш романтичною, ніж її зазвичай подають при описі породи.
Перший “удар по легенді”: лікої не є результатом тривалої селекційної роботи. Це природна мутація, яка вже виникала раніше: в різних куточках планети періодично народжувались полулисі кошенята, як у безпородних, так і у породистих кішок.
Далі — ще цікавіше. Кошенята з дивною шерстю, що стали фундаторами нової породи лікой, потрапили до Петті Томас з притулку, як хворі на якесь дивне захворювання. І дійсно, їх зовнішній вигляд нагадував деякі паразитарні та аутоімунні хвороби. З’ясувавши, що це не хвороба і не ген сфінксів чи девон-рексів, Петті передала кошенят ветеринару та заводчику сфінксів і девон-рексів Джонні Гобблу і його дружині з метою подальшого розведення. Але і сьогодні, коли порода вже має офіційне визнання, зовнішній вигляд лікоїв продовжує дивувати незнайомих з ними людей.
Ще одне “але” полягає в тому, що ця природна мутація замість тривалого вивчення і кропіткої селекційної роботи була швидко “упакована” в нову породу. При цьому основа залишилась тією ж — звичайні домашні короткошерсті кішки, без глибокої селекційної історії. Головне – екзотична новинка.
Наступний «слизький» аспект — різні лінії мутації. Вони виникали незалежно, але були швидко зведені разом і оформлені як одна порода. Тобто фактично відбулося об’єднання випадкових природних варіантів під єдиним брендом.
Вовчі війни
І якщо вже “перемивати кістки”, то розповімо про конфлікт Петті Томас та подружжя Гоббл. Документи засвідчують, що Петті уклала договір про спільну власність з Гобблами на двох дивношерстих кошенят в обмін на участь у всіх аспектах розвитку нової породи. Але досить швидко між ними виникли суттєві непорозуміння, і Гоббли просто відсторонили Петті від племінної роботи.
Незважаючи на попередню домовленість про те, що Петті мала бути визнана засновницею породи лікой, Гоббли активно просувала породу, не згадуючи Петті. Більше того, Петті було заборонено спілкуватися з іншими співвласниками лікоїв. Це означає, що сьогодні більшість людей не мають уявлення про справжнє походження породи лікой.
Цікавим також є факт, що племінна робота Гобблів була дуже далекою від етичної. З різних джерел надходить інформація про те, що Гоббли утримували племінних тварин у клітках, в приміщеннях без природного світла, а також в’язали хронічно хвору та дуже маловісну кішку. Можна лише припустити, що її потомство було їм важливішим за її життя… На додачу до всього, Гоббли дозволили коту, засновнику породи, замерзнути на смерть при температурі мінус 12 градусів Цельсія. Вони начебто не могли його спіймати через боязкість та агресивність кота. Така поведінка зовсім не дивна, з огляду на умови утримання. Є свідчення тому, що цей котик був хоча й обережним, але лагідним і компанійським, поки жива у Петті Томас. Диким і агресивним він став після життя у Гобблів. Та в будь-якому випадку, дозволити рідкошерстому коту залишитися надворі взимку та замерзнути просто непробачно.
Отже, порода лікой – це не результат багаторічної селекції і не взірець стабільного стандарту. Це швидке перетворення природного дефекту шерсті на екзотичну новинку, комерційно привабливий продукт. При цьому історія розвитку цього продукту супроводжувалась справжніми “вовчими війнами”.
Для підготовки замітки використано матеріали ресурсу messybeast.com
